Любов є невід’ємною частиною кожної людської істоти, це найяскравіше світло й найбільша сила, здатна чинити опір і долати все на своєму шляху. Любов возносить кожну душу, яка увібрала її, і готує цю душу до подорожі у вічність. Душі, які у любові змогли доторкнутися до вічності, прагнуть вдихнути в інші душі те, що вони взяли з вічності. Вони присвячують свої життя цьому святому обов’язку, заради якого витримують всі труднощі до самого кінця, і так само, як вони вимовляють слово «любов» в останньому видиху, вони вдихають «любов» воскреслими в День Суду.
Душі без любові не можуть вознестися до рівня людської досконалості. Навіть якщо вони проживуть сотні років, але й тоді вони не зможуть рухатися шляхами досконалості. Ті, що позбавлені любові, заплуталися в тенетах егоїзму, вже не здатні любити когось іншого, і вмирають, не усвідомлюючи любові, яка закладена глибоко в самому їхньому існуванні.
Дитину приймають з любов’ю під час пологів, а потім вона росте в теплій атмосфері ніжних і люблячих сердець. І навіть якщо надалі у своєму житті діти не зазнають стільки любові, вони невпинно жадають її і прагнуть до неї все своє життя.
Знаки любові можна побачити на поверхні сонця; вода випаровується, піднімаючи в повітря ці знаки, а після конденсації високо в небі ці краплі з радістю вертаються на Землю на крилах любові. Любов царює за круговим циклом: з її допомогою розкриваються й дарують усім свої посмішки тисячі квітів; яскравим відблиском любові світяться крапельки роси на листі; радісно граються вівці й ягнята, а птахи й маленькі пташенята своїм щебетом зливаються в єдиному хорі любові.
Кожна жива істота бере участь у великому всесвітньому оркестрі любові, виконує свою власну особливу симфонію й намагається за власною волею, використовуючи власні можливості, продемонструвати своє розуміння глибокої любові, закладеної в основи буття.
Любов так глибоко закладена в душу людини, що багато людей, керовані нею, залишають свої оселі, часто руйнуються родини, і в кожному куточку світу можна почути гіркі нарікання Меджнуна, що мріє про свою Лейлу. Той, хто не зміг виразити свою любов, яка є невід’ємною частиною його істоти, вважає подібні вияви любові божевіллям.
Альтруїзм – це натхненне людське почуття і джерело любові. Кожна людина, яка має надміру любові, є найбільшим героєм людства; такі люди змогли викорінити в собі будь-яке почуття ненависті й злості. Такі лицарі любові продовжують жити навіть після своєї смерті. Такі піднесені душі, які щодня запалюють новий світоч любові у своєму внутрішньому світі й роблять свої серця джерелом любові й альтруїзму, схвалюються всіма, вони удостоїлися права на вічне життя, дароване їм Великим Суддею. Ні смерть, ні навіть кінець світу не зможуть стерти залишені ними сліди.
Мати, яка здатна вмерти за свою дитину, гідна називатися героїнею любові; людей, які присвячують своє життя щастю інших, нарікають «доблесними лицарями любові», а ті, хто живе й умирає в ім’я блага всього людства, шануються як пам’ятники вічного життя, що заслуговують на трон у серцях усіх людей світу. У руках цих героїв любов стає чарівним еліксиром, який дозволяє долати всі перешкоди і є ключем до всіх дверей. Ті, хто володіє цим еліксиром і ключем, рано чи пізно відчинять ворота в усі сторони світу й, використовуючи «кадило» любові у своїх руках, рознесуть аромат миру повсюди.
Найбільш правильним шляхом до сердець людей є шлях любові – шлях пророків. Тими, хто прямує цим шляхом, рідко нехтують, і навіть якщо хтось не схвалює, то тисячі інших людей вітають їх. І визнані завдяки любові, вони без перешкод досягнуть своєї кінцевої мети – благовоління Творця.
Які щасливі й благополучні ті, хто керується любов’ю. І які нещасні, у свою чергу, ті, хто проживає це життя «глухими й німими», не відаючи про любов, закладену в їхніх серцях!
О Аллах! Всевишній і Милосердний! Сьогодні, коли ненависть і злість покрили все, немов хмара темряви, ми знаходимо притулок у Твоїй Нескінченній Любові й молимо біля Твоїх Дверей, щоб Ти наповнив серця Твоїх озлоблених безжалісних рабів любов’ю і людяністю!
[1] Лейла і Меджнун – легендарні закохані у східній літературі.
Стаття написана в березні 1987 р. і вміщена в кн. «Yitirilmiş Cennete Doğru» [На шляху до втраченого раю], Ніл, Ізмір, 1988, а також в англ. перек. «Towards the Lost Paradise», Кайнак, Ізмір, 1998, 2-е вид., стор. 43-45.
