Ідеальне суспільство складається з ідеальних особистостей. А що стосується натовпу, що перебуває у стані маячні і просочений гріхопадінням, то його можна назвати лише збіговиськом, повністю позбавленим відчуття добра, краси й усього світлого, але ніяк не суспільством.
Ідеальна особистість або, як раніше говорили – людина, яка обдарована ангельськими якостями «бездоганна (та, яка досягла вищого духовного рівня)» – це така людина, яка усвідомлює те, що вона створена в найідеальніших фізичних формах і духовних відзнаках, що підтверджується аятом: «Ми створили людину в найпрекраснішому вигляді», настільки бездоганному, що повністю відповідає поняттю «ахсан-і таквім» (творіння Аллахом усього в гідній Йому формі). Це така людина, яка розуміє свою унікальність серед усіх творінь, піднесення й розвій якої нічим не обмежені, яка має особливості, здатні привести її до вершини у всіх починаннях, яка бачить і вміє використовувати дарований їй капітал. Як вичерпно підтверджує особливість людини аят: «Ми поклали відповідальність на небеса, землю й гори, але вони відмовилися нести її, злякавшись, і Ми поклали її на людину».
Людина може стати на шлях, що веде до бездоганної особистості, насамперед, оцінивши закладені Богом в її суті начала, за допомогою власної волі розвинувши ці обдаровування, примноживши й увічнивши їх, прагнучи прожити кожен день, прислухуючись до божественних одкровень.
Ідеальна особистість у відповідь на питання, що бентежать її розум: «Що таке життя? Що таке смерть? Що таке буття? Який зв’язок я з ними маю? Що означає бути рабом Божим? Що таке покірність? Що таке гріх і саваб (мірило чеснот)? Що таке горе й лихо? І чому все це відбувається з людиною?» будує для себе східці з блискіток істини, що зберігаються в її совісті, й сяйва божественного натхнення, що виходить з глибин душі, і піднімається на її вершину, звідки видно все невидиме нашому фізичному оку. Споглядає істинну суть усього й, наповнюючись любов’ю й смиренням, звертається до Першоджерела творіння, знайшовши спокій і впевненість. Душа, яка досягла такої висоти, не розбеститься даруваннями й не зігнеться від втрат. Для неї рівноцінні щедроти й злидні, благодать і покута. У той час, коли люди стають розбещеними у достатку і впадають у відчай, коли щось втрачають, ідеальні особистості вміють зростити троянду в пустелі, видобути цукор з очерету й навіть у втратах вигравати.
Навіть перед загрозою безмилосердних нещасть і жахливих чорториїв вони почувають себе в довгому коридорі випробування, який за умови успішного складання іспиту на терпіння й покору обов’язково приведе до успіху й перемоги. І навіть у найтяжчі хвилини, почуваючи в душі затишок і наближеність до Бога, схиляються перед Всевишнім у почутті глибокої подяки.
Ідеальна особистість вважається істинним володарем скарбниці щастя, досяжної не для кожного, наповненої надією й упевненістю, завдяки своїй вірі у Всемогутнього Владику, від чийого веління ніщо не сховається, і для якого немає нічого непосильного. Думки, віра й свідомість такої людини надають її душі таких якостей, які підносять її до незримих вершин, де вона, якби зуміла, змогла б почути голос, що говорить: «Не бійся й не бідуй. Радій обіцяному тобі раю», або ж «Салям тобі. Увійди до раю, обителі вічності, у нагороду за всі благі справи й гарні вчинки твої», і відчуй найвищу із насолод.
Ідеальна особистість ніколи не впаде в забуття й не боїться полону богемності, завдяки повсякденній боротьбі зі своїм ненаситним его, й буде намагатися жити якнайдалі від зла, насильства й усіляких вчинків, які принижують людину, бо вона будує своє життя відповідно до незмінних порядків і законів прийдешнього світу. ЇЇ погляд спрямований до схилів, що грають усіма фарбами Найближчого, свідомість зігріта думками про вічність, серце настільки є чистим і райдужним, що перетворилося на притулок ангелів, а сама вона у щасливого мандрівника й дослідника цього чарівливого світу.
Незважаючи на те, що «людина – заручник тіла й плотських бажань» іде все життя на поводу своїх потреб та бажань нафса й ніяк не може досягти повного задоволення, «людина високої мети» вміє знайти тендітну межу гармонії у всьому й живе у спокої із собою й цілковитій впевненості у Творці. Вона служить людству своїми знаннями й уміннями, рішуче бореться зі злом і несправедливістю на Землі. Вона вміє показати зрілість своєї душі в прощенні згідно із принципом: «Німим будь перед тими, хто зневажає, і безруким перед тими, які замахуються».
Людина душі знає, що все, крім Аллаха, тимчасове й тлінне, тому вона ні перед ким не схиляє голову й не слугує матеріальному. Все, що має, оцінює з погляду його значущості у вірі і Божественному Одкровенні і відповідно ставиться до цього, речі й події оцінює зовсім спокійно, знаючи, що все відіграє певну роль і має свій зміст. Час свій використовує раціонально, вибираючи життєво важливі поприща, у яких вона змогла б працювати продуктивніше, приносити користь своєму народу й, крім того, робити внесок у майбутнє нового покоління.
У своїх учинках вона завжди переслідує визнання Бога. Незважаючи ні на що – на фізичні чи духовні втіхи – вона залишається непідкупною. Найбільшою цінністю й мірилом людської чесності вважає служіння Богу й, відповідно до таких мірок, навіть найскромніших рабів Божих оцінює в сотні разів вище за себе, завжди готова багато чого принести у жертву заради їхнього блага. І навіть зустрічаючись із брутальністю, байдужістю, неделікатністю братів своїх, безслідно знищує вогонь образи у своїй душі й цим показує приклад усім, як потрібно поводитися в таких ситуаціях, і як можна перетворити те, що руйнує, у те, що творить. Блискавки, увійшовши в її атмосферу, перетворюються у світло, що наповнює очі й серця навколишніх божественним ореолом. Спопеляючий вогонь Німрода щораз перетворюється в прохолодне полум’я Ібрахіма й гасить розпечені ненавистю зашкарублі серця.
Мені здається, що багато з нас ще не змогли піднятися до цієї вершини благодіяння, і тому ми не вміємо компенсувати зло добром, відповідаємо грубістю на грубість, нетерпимістю на нетерпимість і ненавистю на ненависть. Сприймаємо свої особисті амбіції як істинну думку, старання й потуги в ім’я віри плутаємо з емоціями й особистими почуттями і, як результат, обманюємо самі себе й дуже часто програємо, наблизившись до перемоги на відстань простягнутої руки.
Якби не було тієї властивої ісламу природньої краси й зачарування, а також священного Корану, що відроджує подих і воскрешає серця, то висока мета й священний спадок не змогли б досягти того рівня, який ми маємо сьогодні, з причини наших помилок і особистих провин.
