Баланс між фізичним і духовним
Справжнім життям є те життя, яке ведуть на рівні серця, тобто духовне життя. Людина, яка живе серцем своїм, набуває здатність бачити одночасно минуле й майбутнє, й стає надчасовим створінням. Такий дух не може бути засмучений тим, що було в минулому й наляканий тим, що готує йому майбутнє. А ті, хто не зміг знайти себе в душі своїй, приречені на монотонне й сіре життя, й перебувати в нескінченному песимізмі й безнадії. В очах таких людей минуле подібне до могили, яка лякає через сморід та імлу, а майбутнє – до бездонного колодязя; й життя, й смерть для них однаково страдницькі…
**
Зв’язок людини з нескінченно простягнутим в часі минулим і з таким же нескінченно довгим майбутнім, залежить від її здібності піднятися з рівня фізичного існування на той рівень існування, який притаманний серцю й духу. Перед щасливими душами, які живуть на цьому рівні й осягли його, минуле предстає в усьому сяйві палаців і тронів предків, а майбутнє зникає в стежках, які ведуть подорожуючого в сади райські. Й тим гостьовим подвір’ям, яке ми називаємо земним життям, вони проходять, на жодну хвилину не відриваючи уст від благодатних райських джерел. Але життя тих нещасних, які не можуть досягти такого рівня буття, гірші за смерть, а смерть їхня настільки страшна, що подібна до пекла.
**
Між діяннями й вчинками людини та її внутрішнім життям існує двосторонній зв’язок, завдяки якому обидві ці сфери підтримують, вносять порядок і зрілість одне в одне. Ми можемо назвати це «праведним колом», на противагу колу порочному. Відповідно, з одного боку, такі якості людини, як твердість і непохитність, вносять світло в її внутрішній світ, а з другої – сила й твердість совісті спонукає до дії волю и веде її до ще більш високих горизонтів.
**
Щасливці, які на ділі підкоряються голосу свого духу, крок за кроком йдуть по стежині, яка веде їх до людяності, благородства й любові Творця. Стрілки їхнього компаса завжди вказують на єдиний вірний напрямок. І навіть, якщо вони періодично відчувають якісь потрясіння й роблять якісь кроки в невірному напрямку, то силою щирого покаяння, воплем з глибин душі, вони розплавляють в тиглях свого духу гріхи, які охопили їхні серця, й, повернувшися на вірну стежку, продовжують рухатися далі.
**
Люди, осяяні святістю – які з надзвичайною скрупульозністю й додержуючися найменших нюансів, акуратно виконують усі свої обов’язки – не лише володіють зримою дисципліною й любов’ю до свого обов’язку, але й внутрішньо подібні до незгасаючої лампади, по кілька разів на день підносяться до небес і відвідують світи ангельські.
**
Уявлення, які віками устоювалися й змішувалися з думкою про вічність і вирощували в нашому серці любов до вічності, з часом залишили своє місце бездушному формалізму й містицизму, що занурюють розум в сонливість і статичність. З того часу й до наших днів дрібні пародії на думку стали прирівнювати свої маленькі, подібні до цвіркунів, натхнення, до сліпучого сяяння божественного одкровення, обгортати наш праведний шлях туманом і занурювати в пітьму небеса нашої людини.
**
Ось як ми в кінцевому рахунку можемо змалювати служителя Істини. Він фізично достатньо сильний і міцний, щоб змогти подолати найтяжчі випробування. Його мислення таке гнучке й могутнє, що він здатний об’єднати сучасну думку зі Словом Божим і, подібно до великого хіміка – щоразу отримувати все нові й нові сполуки. Це дух, який упродовж століть в «тиглях» таких ковалів людських душ, як Мавлана[1] й Юнус[2], набував нової форми й змісту. Це серце, що увіровало й прониклося філософією скромності та вміння бути лише одним з багатьох, і особа, здатна принести себе в жертву іншим.
