Темою обговорення в ЗМІ стала низка текстів, які підносяться як «доповідь», підготовлена органами державної безпеки.
Насамперед, навіть якщо ці тексти було подано в прокуратуру або до суду, вони не містять жодної інформації про те, ким вони були підготовлені й на чому конкретно ґрунтуються висунуті в них звинувачення. Текст «доповіді» переважно складається з абстрактних виразів і є виразом особистої думки і переконань його автора (чи авторів).
Як відомо, для визнання чого-небудь як доказу під час кримінального процесу, обов’язковими умовами є встановлення джерела й методу його набуття. Через це тексти, написані без відповідного методологічного обґрунтування й невідомим чином отримані від анонімного джерела, не можуть розглядатися як доказ з погляду правових норм.
Усі ці «інформаційні записки» або «доповіді», що потрапляють у досьє під час офіційного листування, не можуть бути використані як доказ у кримінальних справах, оскільки їхній зміст не ґрунтується на конкретних фактах, невідомими є їхні автори та методологія їхньої підготовки, вони містять абстрактну інформацію і формально не є документами.
Разом з тим, навіть автори цієї «інформаційної записки» або «доповіді», зазначаючи, що в базах даних органів державної безпеки немає відомостей про участь руху «ХІЗМЕТ» у насильницькій діяльності, змушені були сформулювати визначення протизаконної організації, в якому було вказано її ненасильницький характер.
Знову ж таки, в розглянутій «доповіді» вказується, що лише суд може встановити, чи є якесь формування протизаконною організацією чи ні, і, відтак, визнається юридична нікчемність цього опусу.
У «Доповіді», відштовхуючись лише від письмових або усно висловлених поглядів шановного Фетхулаха Ґюлена, а також написаних ним книг і окремих свідків, робиться висновок про наявність у нього якоїсь «прихованої мети». Тим часом, для визначення авторської мети на підставі його творів і висловлювань важливо проаналізувати всю сукупність написаного і сказаного ним. Тоді як у «Доповіді» наводиться невміло висмикнутий з контексту творів Ф. Ґюлена бриколаж окремих пропозицій, здатний призвести до спотворення закладеного в них автором смислу. Далі, з огляду на неґативні стереотипи щодо шановного Фетхулаха Ґюлена, робляться висновки щодо наявної в нього «прихованої мети». Не можна не визнати, що використовуючи цей підхід, склад злочину можна знайти навіть у текстах законів.
І це при тому, що в жодній з цитат, узятих із творів шановного Ґюлена, не міститься й слова, що закликає або підбурює до насильства.
Що стосується показань свідків, то вони не містять будь-якої конкретної інформації й фактів і являють собою думки, переконання й оціночні судження людей, що висловили їх. Сам факт того, що один зі свідків відомий своїм наклепом на адресу однієї поважної пані, наочно свідчить наскільки сповнені безпідставних вигадок ці «показання».
Наведені в «доповіді» цитати не виходять за рамки конституційних прав на свободу думки, совісті і віросповідання. Їхній зміст має релігійний, соціальний, історичний і культурний характер, і в них немає закликів або підбурювання до насильницьких дій. Ф. Ґюлен — це людина, котра здобувала визнання й заслужив повагу багатьох людей завдяки своїм творам, повчанням і висловлюванням на громадські, історичні, культурні та релігійні теми. Через це окремі співвітчизники, котрі особливо цінують його думки і настанови, пов’язані з поширенням освіти, заснували безліч навчальних закладів як усередині країни, так і за її межами. Ці заклади ведуть виховну та освітню діяльність під контролем Міністерства освіти. Цілком очевидно, що шановний Ґюлен не має стосунку ні до управління цими навчальними закладами, ні до їхньої матеріально-технічної бази, ані до складання навчальних програм. Немає потреби нагадувати про те, що навчальні заклади, розташовані в зарубіжних країнах, працюють відповідно до національних законодавств цих країн. При демократичному режимі свобода асоціацій є правилом, а обмеження цієї свободи — винятком. Право на свободу асоціацій, прописане у 2 статті Конституції, є гарантом свободи людини на саморозвиток і творчість, на колективне вираження думок, на плюралізм, на політичну, економічну, релігійну, культурну і спортивну участь. Тому критика демократичного режиму й формування об’єднання на основі такої критики не є злочинами, оскільки з погляду демократичного режиму такі дії не кваліфікуються як небезпечні діяння. З цієї причини, неприйнятним є виставлення окремих, повністю леґальних об’єднань як протизаконних організацій.
Закон про боротьбу з терором спрямований на боротьбу не з думками, а з терористичною діяльністю. Він не визнає як злочин ні погляди, що не припускають звернення до насильницьких методів, ані свободу об’єднання навколо певної ідеї. Через це, з погляду права неприйнятним є звинувачення, в основу якого покладено якийсь текст, який не є нормативно-правовим актом і не містить посилань на норми законодавства.
Поза всяким сумнівом, будь-яка людина, що володіє совістю і почуттям справедливості, прочитавши розглянуту «доповідь», буде змушена погодитися з нами. Бо, як усім відомо, правда завжди одна.
Нурулла Албайрак, адвокат,
представник Фетхулаха Ґюлена
