Щодо предмета діалогу можна знайти безліч аятів у Священному Корані, а також хадісів у сунні Пророка Мухаммеда (с.а.с.). Кожному, хто наважиться ознайомитися з аятами Священного Корану, під силу знайти десятки аятів, що стосуються цієї теми. Особисто я не люблю сперечатися, битися об заклад, до того ж я не можу наполягати на тому, що моє знання Корану напам’ять досконале. Але всупереч цьому я можу навести один за одним десятки аятів Корану про благотерпимість, толерантность, прощення, діалог і великодушність. Саме це й показує, що іслам як релігія охоплює всіх, тобто показує глобальність ісламу.
Наприклад, у Корані є вислів «мирне рішення – краще» (Св. Коран, 4:128). Те, що цей аят був дарований Богом у зв’язку з конкретним випадком, не означає, що правило, передбачене аятом, має певні обмеження. Воно має загальне значення. Та й взагалі, корінь слова «іслам» означає «мир, згоду, безпеку, надійність». Отже, не уособивши й не втіливши в життя ці поняття, неможливо стати істинним мусульманином. До того ж, у значенні слова «іслам» криється ще й зміст ставитися з великодушністю й любов’ю до всього сущого. Але якщо ми не сприймемо іслам саме так, то не будемо повною мірою вважатися тими, хто засвоїли й зрозуміли іслам іншим.
У Священному Корані поряд із правилами, що гарантують мир і спокій, є також аяти, що передбачають заходи щодо осіб, які сприяли анархії, тероризму, розбійництву, і покарання за вчинені карні злочини. Під час правління Праведних халіфів – високоповажних Абу Бакра, Омара, Османа й Алі (хай буде задоволений усіма ними Аллах!), а також у період Омеядів і Аббасидів застосовувалися певні фізичні покарання. Але ми ніколи не прийдемо до правильних висновків, якщо аяти й хадіси, що регламентують цю тему, а також їх практичне застосування, не будуть розглядатися у світлі умов, що властиві певним конкретним ситуаціям, якщо не будемо розрізняти першочергове від другорядного, ціль від засобу, і якщо не будемо розглядати ці аяти й хадіси згідно з контекстом, тобто в строгому взаємозв’язку з попередніми й наступними аятами.
Я можу сказати, що в ісламі мир, любов, прощення, благотерпимість є правилом, а все інше – винятком із правил. Ми повинні виводити на передній план основні принципи мусульманства за їхньою важливістю. Так, якщо Всевишній надає значення любові й любить того, хто полюбив Його, і найулюбленіше своє творіння назвав «Хабібуллах», що означає «той, хто возлюбив Аллаха, і той, кого любить Аллах», то й ми повинні керуватися цим. Положення щодо «джихада» з лицемірами й жорстоким ставленням до невіруючих по суті своїй є положеннями «саніян ва біль-араз», тобто «другорядного значення й чітко обумовленими, прив’язаними до певних умов». Інакше кажучи, така поведінка, як жорстоке ставлення, ведення боротьби і, відповідно до обставин, навіть позбавлення життя, пов’язані тільки з певними причинами й умовами, і якщо їх немає, то передбачені покарання не можуть бути здійснені. Цю тему можна розкрити докладніше на прикладі, що наводиться Захід-і Кавсарі.
Умови створення і практичного застосування законодавчих актів
У Священному Корані (сура ат-Тауба, 60-й аят) серед тих, для кого призначений закят (тобто, кому можуть виплачувати гроші, що отримані в результаті збирання закяту), згадуються й ті, чиї серця прагнуть долучитися до ісламу («муалліфа-і кулуб»). Пророк Аллаха (с.а.с.) до своєї смерті невпинно дотримувався цього положення. Упродовж усього життя Пророка не було жодного документа, який би доводив зміну або ж анулював це положення. Але під час правління халіфа Абу Бакра високоповажний Омар відмовив двом людям, які бажали скористатися часткою із закяту відповідно до статусу «муалліфа-і кулуб». Високоповажний Омар у такий спосіб пояснив свій вчинок: «Раніше мусульмани були слабкими, але сьогодні вони сильні, і немає потреби в дотриманні цього положення». На перший погляд, можна не зрозуміти такого тлумачення високоповажного Омара. Але якщо підійти до цього питання з методологічної точки зору тлумачення Корану, то стане зрозумілим, що він дуже правильно зрозумів причину впровадження цього положення, і тоді все стане на свої місця. У світлі правила, яке говорить, що «прив’язування певного положення до певних причин вимагає існування цих причин для виконання положення», зміна або відсутність причин приведуть до зміни положення щодо «муалліфа-і кулуб».
Аналогічно до цього настанови й положення, передбачені в аятах Корану, пов’язані з позбавленням життя, виселенням або веденням військових дій, дуже строго прив’язані до певних причин. Якщо ці причини відсутні, то залишається репрезентувати іслам тільки шляхом повчання, благого вмовляння, «заклику до добра й віддалення від скверни», делікатністю й поблажливістю. Це і є в ісламі основою. Ті, хто залишає на задньому плані першочергове й всупереч причинам, до яких прив’язані другорядні положення, подібно до захиристів (буквалістів), виставляє їх на передній план, не розуміють ні суті коранічних настанов і положень, ні суті їх причин, ні суті самого ісламу.
Якщо з’явилися причини, то, звичайно ж, будуть застосовуватися і настанови та положення, що випливають із них. Наприклад, якщо комусь заманулося вбивати нас або напасти на нашу країну, ми не можемо сидіти склавши руки. Ще раз наголошу, що в ісламі мир, мирне співіснування й гуманізм – правило, основа.
Заклик Корану знаходити спільну мову
Із тими, з ким ведемо діалог, ми повинні знаходити більше спільних тем для спілкування. Незалежно від релігійного віросповідання цих людей нам треба керуватися цим правилом і, уникаючи того, що нас роз’єднує, шукати те, що об’єднує.
Наприклад, тим, хто не може зрозуміти нашої віри в Аллаха й Судний День, не варто роз’яснювати Пророка Мухаммеда (с.а.с.). Але ми життя без Пророка Мухаммеда (с.а.с.) не можемо собі й уявити. Прислухайтеся до слів Корану, який у такий спосіб звертається до «людей Писання»: «О, люди Писання! Давайте визнаємо спільне слово для вас і нас…». Що мається на увазі під цим «спільним словом»? «Не будемо поклонятися нікому, крім Аллаха». Справжня свобода означає звільнення від поклоніння будь-кому, окрім Всевишнього. Той, хто став рабом Аллаха, перестає бути рабом інших. Отож, «люди Писання», об’єднаймося з вами навколо цього (Св. Коран, 3:64). Зверніть увагу, у цьому заклику немає «Мухаммадун Расулуллах», тобто «свідчення про Пророцтво Пророка Мухаммеда».
А ось інший аят: «Скажи, [Мухаммед], тим, хто увірували, щоб вони простили тих, які не сподіваються на дні Аллаха…» (Св. Коран, 45:14). Тобто простіть тих, хто не увірував у Судний День і воскресіння після смерті. Оскільки «…щоб Він воздав людям за те, що вони зробили» (Св. Коран, 45:14). Іслам у жодному разі не визнає насильства відносно віри, в ісламі немає примусу у залученні до ісламу й віддаленні від іншої віри. Тому що насильство й примус категорично суперечать дарованим Всевишнім розуму і силі волі, а також принципу, який гласить, що кожен буде відповідати за свої діяння в Судний День. Карати буде Аллах, і це нас не стосується.
Іншим красномовним прикладом на цю тему може послужити епізод із життя Пророка Мухаммеда. За одним переказом, Пророк (с.а.с.) після битви біля Ухуде деякий час після ранкового намазу, називаючи імена арабських племен, просив для них в Аллаха відповідно до скоєного; в іншому переказі говориться, що Пророк (с.а.с.) близько 30-40 днів просив Аллаха покарати арабське плем’я, члени якого підступно знищили багато сахабів, які були направлені до них для вивчення Корану. У зв’язку із цим Всевишній дарував аят, де сказано: «Тебе, [Мухаммед] зовсім не стосується, чи вибачить Аллах твоїм супротивникам, чи покарає їх» (Св. Коран, 3:128). У цьому аяті відчувається легке нарікання. Докір, що не має поранити м’яке серце вкрай милосердного Пророка.
За останні роки наявне посилене зацікавлення людей вірою, в усьому світі люди прагнуть релігії. Отже, у наш час уміння гідно представити релігію набуває більшого значення. Воістину, світ нагально потребує совісних, цнотливих, щирих, чесних, відданих поборників шляху Божого, які не переслідують особистісних інтересів, а прагнуть досягти визнання Аллаха. Якщо в суспільстві зайдуться такі люди, що мають такі якості, то всі люди із чистою совістю підуть за ними й обов’язково знайдуть істину.
