Наша відповідь на питання «Чи варті труднощі та переусвідомлення життя нашого терпіння» залежить від того, чи знаємо ми про мету створення світу, нашого життя, нашого сотворення. Навіть можна сказати, що усвідомлення суті життя, про яку нам час від часу нагадують наші судження про буття й людство, проясняється поступово й набуває обрисів в основному за допомогою відчувань, почуттів і життєвого досвіду.
Мета нашого сотворіння зрозуміла, вона не є якоюсь загадкою – це досягнення, перш за все, висот віри, знань і духовності, роздуми про всесвіт, людство і Творця. Реалізація людиною такого великого й грандіозного плану можливе лише за умови систематичного осмислення й дисциплінованих вчинків. Думки будуть породжувати дії, і таким чином зародиться «праведна круговерть» – «думки-дії-думки» тощо. У результаті цього дії знаходять комплексну теоретичну базу, а думки, у свою чергу, будуть розвиватися, переходячи у більш глобальні проекти.
Безсумнівним є те, що найкращим наставником, найсильнішим провідником і найхарактернішою рисою такого процесу буде міцна віра, усвідомлені дії й щира самооцінка кожної дії. Завдяки цьому багато людей, сп’янілі від мирських насолод, які через своє незнання наслідують мирські втіхи, стануть своєрідним дзеркалом, що надає можливість зрозуміти істинний смисл життя. Оскільки вони розмірковують, втілюють свої думки в дії, то ці дії зміцнюють і наповнюють їх, надихають на нові думки. Вони вірять у те, що люди, які думають глибоко, отримають кращі результати, будуть більш успішними, біль і страждання на цьому шляху будуть сприяти розвитку їхніх думок.
Тому вони не стоять на місці, перебувають у постійному інтелектуальному пошуку, щодня заново обдумують буття, світоустрій, відповідно до обставин читають його, наче книгу, споглядають цю яскраву експозицію й відразу вплітають його у мереживо своїх думок, яке старанно плетуть нитка за ниткою. Глибокий смисл, закладений у надрах, у суть книги світобудови веде до цього, і мета сотворіння людини постійно вказує на це.
Спочатку необхідно зупинитися на тому, що бути створеним – це надзвичайно важливий щабель благовоління, цінність якого необхідно знати і розуміти. Якщо ми сотворені, поряд з нами існує безліч нерозривно пов’язаних з нами божественних дарів, то, звичайно ж, їхня реалізація й використання як щаблів для досягнення інших благ залишається за нами.
Людина, реалізуючи таким чином усі свої таланти та здібності й віддавши належне своїй силі волі, яку й використовує як провісника настанов і волевиявлень Всемогутнього, спочатку має показати, що ми істоти, які наділені силою волі. Насправді нашим обов’язком і є осмислення свого місця, своєї відповідальності в цьому світі і роздуми над зв’язком із Всесвітом і потойбічним світом, а також перетворення нашої духовної логіки в джерело мудрості, яке проникає за лаштунки буття, споглядаючи позамежні цінності. Якщо ми зробимо це, то будемо почувати себе зовсім по-іншому, бачити по-іншому й відчувати глибше, а згодом станемо свідками того, що мова подій і явищ стає нам зрозумілішою, все пояснює нам і намагається вступити з нами в діалог.
Як на мене, це саме той обрій, якого необхідно досягти в ім’я істинного життя. Ми найважливіша, одухотворена складова цього всесвіту, і навіть більше, ми її душа, суть, серцевина; і все суще є розкриттям і розширенням цієї суті. Отже, можна стверджувати, що наш істинний обов’язок – прочитати й проаналізувати кожний рядок, кожну сторінку буття з відповідної позиції й виявити надзвичайний потенціал мудрості, схований у нетрях душі, що розкриває потойбічні сутності буття; тобто проявити цей духовний потенціал, який перетворює це життя, що ззовні нагадує перебування між життям і смертю, у обитель духовної насолоди на просторах духовного світу.
Насправді це виснажливе життя роблять справжнім нові починання, досягнення благ, що відрізняються від інших на кожному етапі цього скороминущого життя. Хто буде успішним у цьому, той, сп’янілий від успіхів і збуджений все новими й новими проявами (подібно до того, як душі, в захопленні від блаженної поезії або ритму жаданої музики, натхненно прагнуть до мети), відчуваючи насолоду й піднесеність, буде прагнути до Нього.
Насправді істинне щастя для нас – це не задоволення за допомогою зовнішніх факторів, мінливе, грядуще і зникаюче. Для нас істинне щастя – це вічне щастя, що виходить із самої душі і пов’язане з вірою в Аллаха, воно веде до раю. Ця радість, що наповнює нас ізсередини й, перелившись через край, охоплює всю нашу сутність, і є наша радість, наше щастя. Коли наш внутрішній світ став провідником божественних проявів, а серце своєрідною мережею, що намагається їх піймати, коли життя проходить у благоснім очікуванні й звернене до божественного обрію з надією на найменші ознаки божественного благовоління, наші душі наполегливо сповіщають радість і піднесеність словами: “Ступив на трон душі мій падишах, хай буде блаженним твій прихід” (М. Лютфі).
Ми потребуємо проводирів, які поведуть наше сьогоднішнє покоління саме до такої віри й ідейних висот, до такого розуміння й відродження. Молоде покоління, тільки йдучи за носіями таких ідей, зможе насичено й плідно прожити свою молодість, реалізуючи свій невичерпний внутрішній потенціал для досягнення поставленої мети й завдань. Вони споглядають вічність у мінливому світі, у тих видноколах, де їхні душі зіллються з безкінечністю. Вони з подивом будуть спостерігати за тим, як за секунди й навіть долі секунди в їхніх життях поміщатимуться світи й епохи…, і зрозуміють, що це життя варте того, щоб його прожити. Вони зрозуміють, спостерігаючи за тим, як усе навколишнє сходить і заходить на їхньому душевному небосхилі, відчуваючи себе мандрівниками в міжгалактичному просторі, постійно у власній глибині вони будуть ходити між віконцями, що відкриваються в безкінечність, і будуть намагатися прожити це тлінне життя відразу в багатьох вимірах.
